Назимко Єгор Сергійович – начальник ад’юнктури (аспірантури) Донецького юридичного інституту МВС України, кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

29 січня 2014 року Верховною Радою України було ухвалено закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Серед народних обранців, представників засобів масової інформації та пересічних громадян цей закон здобув назву «Закону про умовну амністію». Сама ж умовна амністія застосовується у виняткових випадках з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, за умови обов’язкового виконання конкретних вимог.

Однак, зазначений закон не є актом про амністію в буквальному його розумінні, адже Закон України «Про порядок застосування амністії в Україні» та Кримінальний кодекс України передбачають, що актом амністії можливим є виключно звільнення від відбування покарання, а не від відповідальності, як передбачає Закон. До речі, в частині адміністративної відповідальності в Кодексі України про адміністративні правопорушення такого обмеження немає, тому Закон № 712 цілком може розцінюватися як акт амністії щодо адміністративних правопорушень.

Однак – це лише поле для наукової дискусії. Що ж необхідно розуміти нашим громадянам про цей закон?

                                  


                                  Назимко Єгор Сергійович – начальник ад’юнктури (аспірантури) Донецького юридичного інституту МВС України, кандидат юридичних наук,

                                  старший науковий співробітник.

                                  

                                  Удод Андрій Миколайович – викладач кафедри кримінально-правових дисциплін факультету права

                                  Донецького юридичного інституту МВС України, кандидат юридичних наук.

                                  

                                  Розбудова в Україні громадянського суспільства висуває на передній план діяльності державного апарату завдання створення та реалізації

                                  надійного механізму гарантування й захисту прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина. Незмінним пріоритетом у цьому процесі

                                  є створення криміногенно безпечного соціального простору. Основне організаційне навантаження щодо забезпечення останнього традиційно

                                  покладається на правоохоронні органи, які є ключовою ланкою в системі протидії злочинності. Тому належне їх функціонування є запорукою

                                  ефективної антикримінальної діяльності та, як наслідок – соціальної стабільності в багатьох сферах життєдіяльності. Разом з тим, достатньо

                                  поширеним явищем на сьогоднішній день залишаються фактори впливу на працівників правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою

                                  діяльністю, зокрема шляхом погроз або насильства. Цей злочин, передбачений ст. 345 КК України, суттєво знижує рівень функціональної

                                  спроможності відповідних органів, посягає на суміжні суспільні відносини – у сфері забезпечення недоторканості життя, здоров’я, власності,

                                  особистої недоторканості тощо. Таким чином, завдання укріплення законності, що є одним з першочергових на сучасному етапі розвитку

                                  нашої держави, безпосередньо залежить від належної організації діяльності правоохоронних органів та має реалізовуватись через створення

                                  дієвої системи правових гарантій такої діяльності, зокрема – через забезпечення ефективного кримінально-правового захисту.
                                  

Політова Анна Сергіївна – начальник відділу міжнародних зв’язків Донецького юридичного інституту МВС України, кандидат юридичних наук

Після прийняття деяких законодавчих актів Верховною Радою України та підписання відповідних Законів Президентом України у суспільстві виникли дискусії: одні вважають, що ці Закони порушують права та свободи громадян, створюють обмеження, а інші, що вони є правовими та викликані часом.

Попри існуючі точки зору, ми спробуємо проаналізувати, що ж насправді буде із кримінальним законодавством України після вступу в дію Законів України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму», «Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни – радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців» та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян».

Студентка 219 групи

Факультету права

Шаповал М.Л.

Сьогодні досить складно з’ясувати, яким чином, де і коли з’явився термін "юридична клініка” (синонім — правнича клініка). Найвірогідніше, він вперше з’явився в статті професора Фроммгольда, що була надрукована в 1881 році в одному із німецьких журналів. Згодом російський професор А. Люблінський у своїй статті під назвою "О юридических клиниках” (журнал Міністерства юстиції, січень 1901 року) висловив власне бачення юридичної клініки і, зокрема, обгрунтував необхідність створення таких закладів. У 20—30 роки XX століття термін "клінічна юридична освіта” вживається у США. Його поява визначила новий напрямок у сфері юридичної науки. Близько шістдесяти років тому в США з'явилася ідея введення на юридичних факультетах вищих навчальних закладів практичного курсу, який би надавав можливість студентам практично застосовувати свої знання, які вони отримують на теоретичних курсах, і паралельно надавати кваліфіковану юридичну допомогу тим верствам населення, які не в змозі заплатити за юридичні послуги у вирішенні своїх проблем. В 70-х роках XX століття юридичні клініки в Америці набули високої популярності. Американська Асоціація юристів, відповідальна за здійснення нагляду за акредитацією юридичних навчальних закладів, пропонує американським школам права розглядати клінічну освіту як один із варіантів отримання студентами знань та закріплення їх на практиці. З часом цей курс став дуже популярним не тільки серед університетів, але й серед населення. Люди почали звертатись до цих закладів за допомогою в юридичних питаннях у різних галузях суспільного життя.

Козлова Ірина Петрівна

Студентка 3 курсу факультету права

ДЮІ ЛДУВС імені Е.О.Дідоренка

Ступивши на шлях самостійності та незалежності, Україна почала формування правової, демократичної держави. Законодавство та державні органи широко сприяють утвердженню та додержанню прав, свобод та інтересів людини та громадянина. В свою чергу кожна людини повинна знати та вміти користуватися своїми правами. Тому юридичні послуги на ринку послуг користуються  великим попитом. Існує велика кількість юридичних фірм і нотаріальних контор, які надають такі послуги. Але треба зазначити, що ці послуги є достатньо дорогими і для багатьох є недоступними. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Указу Президента України від 18.10.2001р. №992 «Про національну програму правової освіти населення», Наказу Міністерства освіти і науки №592 від 3.08.2006р. про структуру вищих навчальних закладів юридичного спрямування має  діяти  організація, створена зі студентів старших курсів, які надаватимуть безкоштовну юридичну допомогу громадянам – юридична клініка.

Згідно з рішенням керівництва інституту на базі юридичної клініки Донецького юридичного інституту «Захисник» впроваджено проведення виробничої практики для студентів 4 курсів факультету права. Студенти-практиканти не тільки отримують навички практичної діяльності з надання юридичних консультацій громадянам, але й приймають активну участь в організації та проведенні заходів правопросвітницького та професійно орієнтовного характерів.

Координатор юридичної клініки «Захисник»

Янюк Карина Леонідівна

Питання працевлаштування є доволі актуальними в наш час. Великий рівень безробіття в країні змушує наших громадян частіше змінювати місця праці та звертатися до центрів зайнятості на час тимчасової відсутності місця праці. Тому важливо знати як правильно діяти, та які документи слід подавати до державної служби зайнятості, з метою як найшвидшої реєстрації та уникнення конфліктних ситуацій.